Створення першого радіоприймача

    Перші досліди О. Попова відносяться до 1887 року в яких він досліджував перехідні електричні процеси в електричному колі. Вони стосувалися необхідності досліджень причини пробою ізоляції в момент ввімкнення - вимкнення електричного кола. О. Попов показав, що пробій ізоляції викликається коливальним процесом в індуктивностях і ємностях кола при ввімкненні або вимкненні живлення. Він здійснив ряд оригінальних дослідів, які дозволили наглядно продемонструвати основні властивості електромагнітних хвиль. В одній зі своїх лекцій він сформулював наступний висновок: "Людський організм не має ще такого органу відчуттів, який помічав би електромагнітні хвилі в ефірі. Якщо винайти такий прилад, який замінив би нам електромагнітні відчуття, то його можна було б застосувати і в передачі сигналів на відстань.

    Довгі роки О.Попов присвятив розробці такого приладу. Йому вдалося сконструювати приймач електромагнітних хвиль, який володів достатньою для практичних цілей чутливістю. Згадаємо приймальний вібратор Герца. Для того, щоб в його розряднику проскочила іскра, необхідно щоб електромагнітна хвиля створила в ньому напругу в декілька сотень вольт. А це означає, що напруженість поля електромагнітної хвилі також має бути біля сотень вольт на метр (адже довжина вібратора була близька до 1 м.). Напругу в вібраторі розрахувати дуже просто: потрібно напруженість електричного поля хвилі помножити на ефективну (діючу) довжину вібратора. Як правило вона складає приблизно 0,7 геометричної довжини вібратора.

    Такі сильні поля створюють лише близькі розряди блискавок. 

    Та повернемось до приймача О.Попова. Замість іскрового проміжку в приймальному вібраторі О.Попов використав когерер, винайдений незадовго до цього французом Е. Бранлі.

    Когерер являє собою скляну трубку з двома електродами, яку наповнюють металевими ошурками, приблизно на 70% від об'єму трубки. В наслідок відсутності щільного контакту між окремими частинами, які наповнюють трубку металевих ошурок та надзвичайно тонкого шару окислу на поверхні ошурків опір когерера досить великий, але лише до тих пір, поки на його виводах відсутня електрична напруга. Не має значення змінного чи постійного струму. Як тільки прикладається напруга, наведене електромагнітною хвилею, опір когерера різко падає. Це пояснюється дією найдрібніших іскр, які пробивають шар окислу між ошурками і як би зварюючи ошурки між собою. Щоб зруйнувати місточки, які створилися, для електричного струму, когерер досить було струсити. Схема першого радіоприймача О.Попова зображена на рисунку 1.

Рирунок 1

    Радіосигнал діючи на антену, викликає протікання високочастотного струму через когерер на землю. Спочатку великий опір когерера під дією високочастотного струму, що проходить через нього різко зменшується, що приводить до появи струму на обмотках електромагнітного реле Р1, яке підключається до батареї. Як наслідок цього якір реле Р1 замикає коло живлення реле Р2, на якорі якого закріплено молоточок М. Коли спрацьовує Р2 молоточок вдаряє по дзвінку, реєструючи приймання сигналу. Одночасно розривається коло живлення реле Р2, і якір цього реле, який не утримується електромагнітом, повертається в попереднє положення, а молоточок вдаряє по когереру. Провідність когерера падає, і якір реле Р1 відходить в попереднє положення, показане на рисунку 1, розриваючи коло живлення реле Р2. При наступній дії на антену радіосигналу відбувається повторне спрацювання елементів пристрою в тій чи іншій же послідовності. Таким чином когерер автоматично струшувався і після приймання кожного електромагнітного імпульсу знову був готовий до приймання наступного. 

    Ще одне важливе вдосконалення приладу О.Попова заключалося в використанні приймальної антени. Адже чим довший провід антени, тим більшу напругу наводить в ньому електромагнітна хвиля.

 Дротяна антена, протягнута до найближчого дерева або даху будинку, являє собою як би одну з половин вібратора Герца. Але потрібна і друга половина противага. Роль противаги з успіхом виконує заземлення. Струми, які могли би протікати в противагу, можуть просто розтікатись по поверхні, або в товші землі, адже звичайний, достатньо вологий ґрунт непогано проводить електричний струм.

    Отже пристрій був готовий. Проте на нього можна було приймати лише радіосигнали природного походження. Вони генеруються при кожному розряді блискавки, адже блискавка представляє собою гігантську іскру, а канал іонізованого газу, який утворюється при розряді, прекрасно проводить електричний струм і служить передаючим вібратором. Тому такий прилад був названий грозовідмітчиком.

    Досліди продовжувались, адже цікаво було приймати сигнали штучного походження. Як джерело штучного походження був використаний іскровий генератор, схема якого зображена на рисунку 2

Рисунок 2

    До такого пристрою вже, можна було підключити телеграфний апарат.

    Успішні досліди проводились і за кордоном. Тут необхідно згадати талановитого італійського інженера Г. Марконі, який з величезною енергією впроваджував досягнення радіозв'язку в практику.

Діючий макет Кучерівського Андрія

На основі цього зібраний приймач який не потребує живлення, в якості когерера використовується точковий діод. Детекторний приймач.

Керівник гуртка Нікуліца В.Г., UT1YN

          Студент 4 курсу ЧНУ Ватрич Д.О. UR5YVD

 Компютерний набір матеріалу виконано студентом 4 курсу ЧНУ Ватрич Д.О.